Понеділок
20.08.2018
10:06
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Блог учителя
української мови та літератури

  Матіос Наталії Олексіївни
Головна Реєстрація Вхід
Каталог статей »
Меню 

Календар України
Народна мудрість

Відомі люди про мову

Категорії розділу
Мої статті [2]

Погода
Погода в Україні Погода в Україні Погода в Україні

Міні-чат
200

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 31

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Мої статті

Великий приятель школи, вчителів і народу (Газета «Карпати» від 18 липня 2014 року)

Великий приятель школи, вчителів і народу

(Газета «Карпати» від 18 липня 2014 року)

До Івана Франка Юрій Федькович був найбільшим західноукраїнським  письменником. Та Буковинський Соловій залишив і слід педагогічної діяльності. Ще навчаючись в Чернівецькій німецькій нижній реальній школі, він знайомить своїх ровесників з книжками у Сторонці – Путилові. Пізніше, коли перебував у війську, навчає своїх земляків українських пісень.  Але за найсерйознішу педагогічну справу взявся в 1866 році, коли писав «Буквар» для народних шкіл, а також книги з арифметики, географії, історії та інших предметів народною мовою й фонетичним правописом. Разом з порадами, як покращити навчання в народній школі, Ю. Федькович  послав свій «Буквар» на затвердження чернівецькій православній консисторії. Та вона відхилила той «Буквар», бо він, бачте, «по результате цензуры и дидактического и методического во училищах народных на Буковине не может употреблен бытии». Спроба автора надрукувати «Буквар» у Галичині, а згодом і у Відні теж не мали успіху.  Тож за створення підручників з інших предметів нічого було й думати.  Із великими труднощами вдалося тільки опублікувати в 1869 році  складений ним «Співанник для господарських діточок», який вийшов у Відні.  Чернівецький професор музики С. Воробкевич пише на цей підручник позитивну рецензію.   

 11 червня 1870 року буковинська крайова шкільна рада  на своєму засіданні ухвалила пропозицію міністерства визнати придатним для народних шкіл Федьковичів «Співанник». Це була перша на Буковині шкільна книжка, написана пізніше прийнятим тут фонетичним правописом.  Доречно сказати, що вже перед смертю, в 1887 році, Юрію Федьковичу вдалося видати в Чернівцях книжечку для солдатів – українців «Пісні жовнярські з голосами», яка відкривається такими словами: «Руські вояки! Співайте! А єсми вам ся книжечка буде до сподоби, то ми вам з радной душі і другу, і третю, і четверту постараємо. Лиш співайте, вояки!»

У науці, у розраді України доля,

А в залізі да у крові України воля;

А у пісні голоснії України слава!

Благословіть Україну, а я заспіваю.

На жаль, продовжити видання таких книжечок письменник уже не зміг.

Освітні намагання Федьковича помітила громадськість.  Під її тиском на початку серпня 1868 року його запрошує Чернівецька православна консисторія до роботи над книжками для народних шкіл. У нього з’являється надія « … наші школи на народнім язиці основати». «Наша, як і кожда інша мова, ввійде і до науки, і до книг, але не через таких, що її не знають та іншу, гейби на посміх рідної, роблять. Рідна мова, яка до тепер була лиш до села, то через книжників, бо тоті русини, що своєї рідної мови не знають самі кажуть, що їх мова не для народа; видко, що і вони не для народа. Коли їх письмо лиш для них самих»,- з гіркотою пише письменник у «Слові на слово до редактора «Слова».

Поета вражала масова неписьменність селян. Не раз він бував у сільській школі . Притому звертав увагу на незрозумілі учням підручники, написані важким етимологічним правописом і «язичієм» - мішаниною старослов’янських  та спотворених українських, польських  і діалектних західноукраїнських слів.

12 вересня 1868 року Федькович пише  доповідну записку до Президії крайового управління про реформи української школи на Буковині.  В ній письменник пояснює, чому в селах не будують школи та чому селяни неохоче посилають туди своїх дітей.  Основною причиною вважає те, що школа була чужою народним інтересам.  Він вимагав, щоб у ній була «народна мова, народні звичаї, традиції, поезія, пісня, оповідання», а шкільні підручники  відповідали «світоглядові, розумінню моралі й звичаїв народу». На його думку, головним предметом у сільській школі мала б бути агрономія, за допомогою якої  в учнів прищеплювалася  б любов до праці. Крім цього, школярі мали б вивчати географію, фізику, природознавство, гігієну та історію рідного краю. Цими поглядами на шкільництво  письменник випередив свої сучасників на десятиріччя. Щойно створена Буковинська крайова шкільна рада  10 липня 1869 року схвалює пропозицію, щоб Міністерство призначило Ю. Федьковича  інспектором шкіл Вижницького повіту. 31 серпня 1869 року Міністерство затвердило пропозицію  крайової шкільної ради, а 22 вересня Федькович  приступив до інспекторських обов’язків.  Лишаючись й надалі війтом у своєму рідному селі, він три роки старанно виконував інспекторські обов’язки. Свої міркування про почату роботу народних шкіл повіту та про шляхи покращення народної освіти шкільний інспектор докладно виклав у чотирьох інспекторських звітах та промові, з якою виступив на повітовій  учительській конференції  30 березня 1871 року. До звітів ще долучені докладні таблиці, але вони не збереглися. Ці матеріали привертали увагу багатьох дослідників  Федьковичевої спадщини, бо в них і яскрава картина тогочасного жалюгідного народної освіти на Буковині, і сміливі пропозиції, як домогтися, щоб школа стала й справді народною й поширювала серед селян – трударів освіту та культуру.

Перше інспектування шкіл Ю. Федькович здійснив 13 – 20 липня 1870 року, а друге – 30 січня – 17 лютого 1871 року. Він відвідує села Вашківці, Банилів, Велавче, Іспас, Карапчів, Мигове, Замостя та інші населені пункти повіту. У своїх інспекторських звітах від 30 липня 1870 року і 20 лютого 1871 року він вказує на непридатність шкільних приміщень для навчання, низький рівень підготовки вчителів, погану навчально-матеріальну базу шкіл, дуже погане відвідування занять школярами. Причину того самого стану шкільництва в повіті бачить в незадовільній роботі шкільних властей. Він при цьому пропонує, щоб діяльність шкільних рад постійно контролювалася, щоб школи мали свої бібліотеки, щоб усі учні були забезпечені шкільними підручниками, щоб за погану роботу на вчителів накладалися стягнення, щоб двічі на рік скликалися повітові вчительські конференції. Ось деякі інспекторські приклади Ю. Федьковича: «В с. Велавче є 178 дітей, які повинні відвідувати школу. Занесено до списку 31 дитину. В школі під час мого відвідування їх було 12.  Шкільний будинок – не приміщення, а карикатура на будинок... Працювати в таких умовах – це справжня мука.

У  Вижниці у списках школи понад 80 дітей. Відвідує її лише 40.

У селі Іспас дітей шкільного віку 186, записано до школи 48, а відвідує школу – 15.

У селі Вашківцях  дітей шкільного віку 275, а відвідує школу – 2».

30 березня 1871 року Ю. Федькович  проводить першу Вижницьку повітову вчительську конференцію з 12-ма вчителями.  На ній обговорювались і були затверджені, вироблені самим письменником, найновіші методико-педагогічні засади, що істотно відрізнялися від тоді діючих. У ній вимагалося, щоб у школах, крім вивчення різних предметів, учні отримували основи всебічного розвитку, в тому числі патріотичне, естетичне та фізичне виховання. У останній день конференції Ю. Федькович виголосив промову. В якій розкрив тяжке становище шкіл.  Він говорив і про місце та роль учителя між людьми, про відповідальність перед власним народом, закликав педагогів до постійного підвищення педагогічної майстерності, вимагав підвищення плати вчителям. «Вчительську конференцію я вважаю судом, перед яким кожен вчитель має почути  і вирок, і похвалу, яких він заслуговує, працюючи в школі», говорив Ю. Федькович.

Учіться, діти любі, читайте, гадайте,

Як та пчілка мідку з цвітку розуму збирайте!

Бо мудрому і на ріні пшениця уродить,

А дурному не вродить нічо і в городі.

Бо мудрому і кропива іде на ужиток,

А в дурного і пшениця обернеться в збиток.

Після закінчення учительської конференції Ю. Федькович подає на розгляд Буковинської крайової шкільної ради проект заміни у шкільних книжках застарілого правопису на новий, ближчий до народної мови. Та, на жаль, з вини вчителя Чернівецької гімназії І. Глібовича цей проект загубився.

Ю.Федькович інспектував школи ще з 7 по 12 червня 1872 року та з 7 до 17 липня  1872 року. Навіть занедужавши, Федькович залишає звіт. Критикує незацікавленість місцевих органів влади, панів, лихварів і попів у піднесенні грамотності селян.  Вказує, що змінити це становище важко, бо в селах є багачі, які мають багато причин, щоб вважати інтелектуальне піднесення сільського населення загрозою для своїх особистих інтересів. «У каламутній воді добре ловити рибу», ‑ говорить приповідка. Так було і з освітою.

Будучи рішучим прихильником відокремлення школи від церкви, письменник з осудом говорив про «… хитрий план єзуїтів ‑ тримати народ в дикій некультурності», а вчителів використовувати як власних секретарів, польових сторожів, візників і послуговувачів.  Юрій Федькович писав, що селянство вороже ставилося до школи, а причина цього – важкі економічні умови життя селян. У школі ж вчили того, що ніколи не пригодиться в реальному  житті, що зовсім не враховувало інтересів селянських дітей та їх вікових особливостей. Тому й відвідування шкіл учнями було вкрай незадовільним. Наприклад, у 1872 році в селі Дихтинець відвідування школи учнями зовсім припинилося, а в селі Розтоки  це станеться найближчим часом. Під час однієї з перевірок інспектор установив, що у Вижниці проживає 563 дитини, а школу відвідує лише 59.

Письменник знову ж з гірким почуттям констатує, що добре підготовлених вчителів мало: «Майже в усіх школах не вистачає вчителів, які могли б повністю охопити навчанням дітей. В найближчім часі немає жодної надії на збільшення кількості вчителів». Плачевний стан шкіл був зумовлений тим, що держава відпускала мало коштів для них, а деякі громади навіть привласнювали їх. «Дотацій, - писав письменник, - що їх відпускається для шкіл, ніде не вистачає хоча б на більш – менш пристойну оплату вчителя… Дехто з учителів вважає школу тільки засобом, який охороняє його від голодної смерті, другорядним місцем заробітку, шукаючи водночас більш високооплачуваної посади, щоб поправити своє злиденне життя. До того ж, щоб одержати свою заробітну плату, вчителеві доводиться вижебрувати її цілими місяцями…»

Школі бракувало навчальних приладів і посібників. У 11 – ти перевірених школах інспектор виявив усього 5 українських та 2 німецькі «Букварі», 2 рахівниці, 7 малюнків, 1 глобус і 3 карти Австрії.  «В жодній школі, підкреслюю, в жодній, немає придатних умов для навчальної праці»,  писав Федькович. Коли вчитель бажав навчити учнів грамоти, він повинен був купувати їм зошити за свої гроші, а їх не вистачало й на їжу. Та мізерія ж наявних підручників була зовсім незрозумілою для учнів: «Навчальні предмети у них викладаються у малоприступній сільським дітям формі…До того ж ці підручники написані таким жанром, який дуже далекий від рідної мови. Їх автори намагаються затерти найкращі, найблагородніші риси народного характеру, все духовне життя народу».

У звіті про обстеження шкіл Вижницького повіту від 15 травня 1872 року Федькович відзначив певне поліпшення шкільної справи в повіті. Вчителі стали ретельніше готуватись до уроків, а учні почали ретельніше відвідувати школу і краще вчитися. З цього бачимо, що інспекторська праця письменника мала успіхи. «З народом треба, як народ», любив повторювати письменник. Великою радістю для Юрія Федьковича  було бачити, як його земляки беруться за книжку, за науку:

Задля того ж, руски браття,

Книжку, книжку в руки!

Зі сльозами на очах промовляв до селян на зборах : «Ми не пропадемо, коли ви, браття, горнетеся до світла, до правди. До самопізнання народного».

Інспекторські звіти Ю. Федьковича свідчать про його високу педагогічну обдарованість. За майже трьохрічну педагогічну діяльність інспектор переконався, що його праця має малі можливості для піднесення шкільництва в повіті. Адже, перед ним стояла офіційно-бюрократична стіна, яка не мала зацікавлення в освітньому рості українців, із зверхністю ставилася до самого письменника, як до сина селянських низів. Найбільше зневаг він зазнав через свою селянську одежу, у котрій насмілювався заходити до найпишніших урядових палаців. Одного разу поет, щоб дошкулити вижницьким панам, перебрався на жебрака й пішов до них просити милостиню. Вони його проганяли, сварили слуг, що пустили прохача до хати. Федькович же потім мав право висміяти їх: « Як ви поважаєте не людину, а тільки її одежу, то повинні пошанувати мою гуцульську ношу!» до цього ж вижницький повітовий староста Цукер написав Буковинській повітовій раді донос, що «Федькович  не має доброї слави, бо сторониться все ліпшого товариства, а має хоробливий наліг до тісних зносин з найпростішою голотою».

Зважаючи на всі обставини, що склалися за роки його педагогічної діяльності, 20 червня 1872 року Ю.Федькович зрікається інспекторської служби.

Інспекторував Ю. Федькович у надзвичайно складних умовах. Його демократичні погляди на освіту були несумісні з політикою австрійських властей. Але попри все він зумів підготувати на Буковині освітній ґрунт для відкриття у Вижниці української гімназії 1905 року.

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: Matios_no (12.01.2015)
Переглядів: 309 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
avatar
0
1
Чекаю коментарів  smile
avatar
2
Цікава стаття. Дякую.
avatar
Народна мудрість

Вхід на сайт

Нові коментарі

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук

Афоризми

Що Ви знаєте про блог?

Корисні посилання
  • Міністерство освіти і науки України
  • Департамент освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації
  • Відділ освіти Путильської районної державної адміністрації
  • Районний методичний кабінет
  • Школа, в якій працюю: Дихтинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів
  • «Педрада» - портал освітян України