Додаток 1
Чудодійна криниця
Жили собі старі – престарі дід та баба. Пішов якось дід у степ на полювання, ходив він, ходив, так дичини й не зустрів. Дивиться старий: викопана в степу глибока криниця. Напився він води свіженької. Захотілося йому ще й вмитися. Як тільки торкнулася вода його зморшкуватого виду, відразу чудо сталося. Змило водою старість з діда, і став він двадцятилітнім парубком.
Чимдуж прибіг дід – парубок додому, а баба його насилу впізнає. Що тут робити? Дід і послав бабу, щоб вона теж умилася та помолоділа. А баба зраділа! Аж побігла!
Дід чекав – чекав, а баби все нема. Пішов він тоді до криниці, і там нема. Безлюдно навколо, і тільки дівчинка якась неподалік цяцьками бавиться.
В усьому треба міру знати.
(Народна творчість)
Додаток 2
Жайворонкові пісні
Восени жайворонки зі своїми чудотворними піснями відлітають до вирію. Сиротіють без них степи й небеса, сиротіють людські душі.
Зима, білі сніги, метуть хурделиці, січе пороша, від морозу лунко тріскається лід на річці. Де забарилась весна, чому не квапиться в рідні краї ?
Та ось повернулась із вирію весна, з нею повернулись додому й жайворонки. Прилетіли не самі, прилетіли разом зі своїми піснями. Бо пісні жайворонкові на чужині скучили за нашими степами, за нашим привіллям. Ось вони злетіли в піднебесся і зазвучали – одна, друга, третя! Безліч пісень зазвучало над рідною землею, їхні звуки, напоєні сонцем, пронизані радістю, посіялися додолу…
Ось тут жайворонки посіяли рясну пшеницю, тут із їхніх пісень проросло жито… запахло чебрецем, засивіло полином. Сіються над землею жайворонкові пісні, віщуючи врожай і достаток.
Така, здається, непримітна сіра пташка, а здатна оновити світ своїми піснями! Співай, щасливий жайворонку, над степами в піднебессі.
(Є. Гуцало)
Додаток 3
Казка про Колобка та Собаку Баскервілів
Котиться дорогою Колобок, а назустріч… Собака Баскервілів. Колобок аж зачерствів переляку, розгубився й каже:
- Видно, кінець мій прийшов. Їж мене, наїдайся…
Собака зневажливо скривив чорні губи:
- Нащо ти мені, нікчемо? Нащо ти мені, тіло нещасне? – розсердився Собака. – Від тебе фігура псується…Мені якби м’яса!
- Хліб – найкалорійніший продукт! – образився Колобок. – Він має все необхідне організмові!
- Плебейському організмові – можливо, - загарчав Собака. – А я собака виняткова, бо імпортної породи!
- З’їж мене, Собако! – заплакав Колобок. – Я смачний і поживний!
- Зате ти не дефіцитний! – загарчав Собака і, гордо закопиливши губу, задерши кирпатого носа, подався геть.
Ображений Колобок покотився далі й котиться століттями, навчаючи дітей і дорослих шанувати святий хліб.
А Собака Баскервілів здох на болоті з голоду.
Мораль: звичайно, проста людина – не означає примітивна. Усяка непересічна людина психологічно складна. Коли ми відзначаємо простоту, маємо на увазі відсутність чванькуватості та зверхності.
(Олександра Глазова)
Додаток 4
Прийшла весна весела
Прийшла весна весела, верба зазеленіла, соловейко затьохкав, вишні цвітом укрилися. У садок вона вийде – серце з грудей вирватися хоче. Небо синіє далеке й широке, хмарки по ньому, як ягнятка, біжать, степи, ліси зеленіють, садок увесь пахощами обнімає, - ох і красо ж божая, яка ж ти гарна! Ой і світе мій милий, світе веселий та красний, як же на тобі гарно жити, вірно любити!
Заспіває вона – сама пісня з грудей рветься; серце розцвітає, душа вгору лине. А зустрінеться з ним під вербою зеленою, під вишнею запашною, рясно квітом укритою, зустрінеться – ніч їй мала, не наговориться, не намилується…
Минула весна, літо минає… Чи не мина з ними й щастя? (Б.Грінченко)
Додаток 5
Біліє гречка
Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м’яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулась осінь своїм умілим квачиком і не визолотила його. А навколо гречки все покошено, і біло – жовті присадкуваті ожереди двома велетенськими крижинами застигли на яскравій стерні. Її ще не витіпала негода і не зчорнила бита дощами земля, а тому вона аж світиться, аж сміється – і добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя.
(Є.Гуцало)
Додаток 6
Батькове благословення
У богатиря Лимана росло двоє діток – син Дніпро та дочка Десна. Ось повиростали діти, і Лиман, що вже постарів , якось їм каже :
- Приходьте, рідні, завтра на зорі. Пора вас поблагословити.
Настав ранок. Зійшла світова зоря. Десна, яка була старшою, все спить та спить. А Дніпрові, що був меткіший та проворніший за сестрицю, заманулося взяти батькове благословення першим. Прийшов він до батька.
- Благословіть, тату!
- А де ж твоя сестра Десна? – здивувався Лиман.
- Та вона спить.
Батько й поблагословив. Порозвертав Дніпро гори, порозчищав гирла і понісся степами. Тут прибігла Десна, яка нарешті прокинулась. Аж брат вже далеко! Десна до батька:
- Тату, благословіть!
Той поблагословив тай каже:
- Біжи, доганяй брата. Як вдасться його обігнати, то старша будеш.
Кинулась Десна навздогін з усієї сили. Та де там! Дніпро, що все міцнів та дужчав, був уже далеко. Тоді притулилася Десна до брата й злилася з його гирлом.
Першість у житті завжди за тим, хто рано вставати не лінується.
(Народна легенда)
Додаток 7
У передчутті грози
Тривожно загули верховини грабів і кленів. Чорна хмара оповила півнеба. Кривавим оком моргала в темряві блискавка. Все тривожніше гули верховини. І враз вони стихли, немов прислухаючись до чогось таємничого і невідомого. Вітер згорнув свої крила. І тоді в цій раптовій тиші почувся в нічній темряві далекий шум.
З-за розірваних хмар викотився місяць. Лісничий упізнав місцевість. Велетенський гіллястий дуб чорним громаддям застиг у кількох кроках. З листя з глухим дзвоном падали краплини. Це був той самісінький старезний дуб – дідуган. Він завжди викликав у Макара Макаровича мимовільний неспокій і сум. Під цим дубом колись…
(За О. Донченком)
Додаток 8
Умение сохранять достоинство
Умение сохранять достоинство, не навязываться другим со своими огорчениями, не портить другим настроение, быть всегда ровным в обращении с людьми, быть всегда приветливым и веселым – это большое и настоящее искусство, которое помогает жить в обществе. Но каким веселым надо быть? Шумное и навязчивое веселье утомляет. Вечно «сыплющий» остротами человек перестает восприниматься как достойно ведущий себя – он становиться шутом.
Не быть смешным – это не только умение вести себя, но и признак ума. Смешным можно быть во всем, даже в манере одеваться. Излишняя забота о своей наружности сразу видна.
Не мучайтесь своими недостатками ; если они у вас есть, хуже нет, когда в человеке развивается «комплекс неполноценности», а вместе с ним озлобленность, недоброжелательность к другим людям, зависть. Человек теряет то, что в нем самое хорошее, – доброту.
(Академик Д. Лихачев)
Додаток 9
Лелеки
На мочаруватому лузі , що де-не-де зблискує цятками води, наче хтось розгубив у траві скалки розбитого дзеркала, повільно ведуть свій думний танець лелека з лелечихою. Неподалік, на старому колесі. Що давно вже відкотило свої дороги і тепер йому сняться круглі, рипучі сни, дженджуриться хмизина шапка лелечого гнізда. Журавель і журавка раз у раз поглядають на свою сокорину, де вони залітували і цього разу, бо кращого місця у світі немає, бо вони вчетверте вивели тут журавлят, що веселенько гзяться в просторому гнізді, ситі й викупані в сонячному теплі. Лелека граціозно викаблучує шию, переступає з ноги на ногу, м’яко ворушить крилом, ніби норовить обняти ним мовчазну дружину.
І лиш тут, причастившись зором цього журавлиного танцю, цього тендітного зеленого лугу, шовкового неба над ним, зеленої хмари лісу на обрії, м’якої півдуги села, обмаєної зеленими вербами, – вчахає в твоїй душі гамірне велелюддя Києва.
(В. Яворівський)
