Я роблю так
«Метод «Кубування» як один з засобів креативного підходу до написання учнівських творчих робіт»
Вчитель: Учнівський твір – це цвіт душі дитини. Вчитель-словесник насамперед має дбати про те, щоб ця робота приносила учневі естетичне задоволення, щоб, пишучи його, він відчував душевне піднесення. Необхідно так продумати зміст уроку, щоб учень підходив до завдання не з примусу, а щоб йому хотілося писати, щоб він висловлював не лише власні думки, а й почуття, зумів передати красу художнього слова, виразити себе як неповторну людську особистість, розкрити свій багатий внутрішній світ. Щоб цього навчити, вчитель повинен відходити від так званих «шаблонів» . Уже з перших уроків дбаючи про розвиток творчих здібностей вихованців, про вироблення в них навичок творчого мислення, педагог ніби відкриває двері в світ чарівної краси мистецтва і викликає в учнів бажання креативно висловлювати власну точку зору. На уроках словесності варто частіше проводити бесіди, диспути, цим самим збуджуючи думки та почуття дитини, розвиваючи культуру їхнього мовлення. Схиляюсь перед мудрістю Василя Сухомлинського:
Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкрити сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в результаті праці.
Процес навчання учнів писати твори не може обмежуватися лише уроками. Без правильно поставленої позакласної роботи, де вчитель також буде працювати над розвитком творчих здібностей школярів, успіхів буде мало. Зокрема, корисними формами позакласної творчої роботи є конкурси на кращий учнівський твір, робота в літературному гуртку, проведення читацьких конференцій, випуск літературних альманахів, зустріч з митцями краю, екскурсії в музей, театр, допис в газету, написання рефератів, наукових робіт. Воістину правдивими є слова Сергія Рубіштейна:
Творчість – діяльність людини, спрямована на створення чогось нового, оригінального, що входить не лише в історію розвитку самого творця, а й історію науки, мистецтва.
Згідно з навчальною програмою, кожен клас має уроки розвитку мовлення. Сюди відносяться й уроки, на яких учні вчаться складати усні та письмові твори. Сьогодні я пропоную вашій увазі метод «Кубування» як один з засобів креативного підходу до написання учнівських творчих робіт.
Кубування є методом інтерактивного навчання, що сприяє розвиткові основних операцій мислення. Для реалізації цієї методики беремо куб. Його можна зробити з невеликої коробки з довжиною ребра 15-20 см, обклеївши її папером. На кожному боці куба зазначаємо операцію мислення відповідно до кількості крапок-позначень.
- Одна крапка – опишіть це;
- Дві крапки – порівняйте це;
- Три крапки – засоціюйте це;
- Чотири крапки – проаналізуйте це;
- П’ять крапок – знайдіть застосування цьому;
- Шість крапок – запропонуйте аргументи «за» або «проти» цього.
Пропоную всім присутнім уявити себе в ролі школярів- десятикласників та розділитись на дві групи.
Уелс Джемс писав: «Не бійтесь жити, не бійтеся життя. Повірте, що життя гідне того, щоб його прожити, і дасться вам по вірі вашій».
Життя мине, немов ріка,
І відцвіте, немов вишнева гілка.
В житті одна помилка – не біда,
Біда, коли усе життя – помилка…( Л.Костенко)
- Що ж таке життя? Дехто скаже, що це – зебра, де смужка біла – це радість і щастя, а чорна – це розчарування. Інші порівняють її з дорогою: іноді широкою та легкою, а іноді всіяною камінцями та вибоїнами… Я ж пропоную вам побути в ролі художників. Маючи три олівці – червоного, голубого та чорного кольорів, аркуш паперу, намалюйте , що таке життя…(Звучить «Пісня про рушник» на слова А.Малишка та музику П.Майбороди).
- Кожній із груп пропоную продемонструвати малюнок та відповісти, що саме зображено на малюнку.
Цікаво, що найдавніший рушник зі слідами вишивки знайдено під час археологічних розкопок у Києві на Вознесенському узвозі. У рушник були загорнуті монети князя Володимира Великого. Знахідку було датовано кінцем Х – початком ХІ століть.
|
Скільки вас і які ви?
Рушничок для дитини.
Рушничок на всі дні.
Рушнички ті весільні.
Рушнички льні для свят.
Рушнички для неділі,
Рушнички для малят.
І над образом в хаті
Рушничок той висить,
І в палатах багатих,
Хто їх всіх полічить?
Рушники всі в узорах,
І рушник на щодень.
|
Різнобарвні в кольорах,
Ще й рядочки з пісень.
Рушники України для обличчя і рук,
З ними діток хрестили,
Брали в світ для розлук.
Скільки ви, українки, із квіток і рослин
Змайстрували в зазимки
Рушників для родин?
На весь світ розіслали
Різні взори Землі,
Рушники не для слави,
Рушники – вчителі!
( Б.Пілат )
|
Використовуючи метод «Кубування» проведемо підготовчу роботу до складання творчої роботи на тему «Український рушник – символ любові та незрадливості» за програмою профільного навчання з української мови в 10 класі.
Грань перша – опишіть кольори та узори, що переважають на вишитих рушниках.
Грань друга – порівняйте, які за призначенням бувають рушники.
Грань третя – встановіть асоціації «Рушник – це…»
Грань четверта – проаналізуйте шлях, який проходить рушник, перш ніж з’явиться у вашій хаті.
Грань п’ята – знайдіть застосування рушникові в житті та побуті українців.
Грань шоста – запропонуйте аргументи «за» і (або) «проти» рушника як символу українського роду та народу.
(Кожен з учасників обирає одну грань та працює над її завданням. Можна будувати розповідь з власного досвіду або використовуючи роздавальний матеріал. Під час виконання роботи звучить «Пісня про рушник». Час – до 15 хвилин).
Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик, зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута – м’ята,
Десь тихо бджоли загули, всміхнулась любо мати.
І біль із серця раптом зник, так тепло – тепло стало,
Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала…
(Проведення методу кубування учасниками гри-конкурсу).
А мати вишивала рушники
Думками й українськими піснями,
І слалися дорогами нитки,
І йшли по цих дорогах дні за днями.
Життя з них починається, і доля,
І зустріч, і прощання, і розлуки,
І житні колоски на тому полі,
Де сонце гладить материні руки.
Приходять і тепер в безодні ночі
Ті рушники, волошками розшиті,
І дивляться з них материні очі,
І чорнобривці, росами умиті.
А мати вишивала рушники
Піснями й калинами край дороги.
Ішли у даль життєвії стежки,
Неначе журавлі в осінні пору.
Обов’язковим елементом – підсумком методу «Кубування» зі своїми учнями я проводжу творчу п’ятихвилинку. Це може бути сенкан, акровірш, словесний натюрморт, ліричний образок. Оскільки кожен із вас творча особистість, то даний вид роботи лише підніме всім нам настрій.
(Учасники складають та зачитують власні міні-роботи).
Ось і збіглися в одне річище література і вишивання, хвилювання і роздуми, різні творчі різці, бо не єдиним хлібом живе людина. Наш український рушник пройшов крізь віки, і символізуючи чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей. він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Тож, нехай символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості.
Шановне товариство, дякую за увагу, за тепле слово:
Хай стелиться вам доля рушниками
І хай зажди квітує білий цвіт.
Здоров’я, щастя вам бажаю
І многая, многая літ!
1-А. Кожен регіон України має свої відмінності у виборі кольорів та орнаменту вишивки. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та в східних областях переважає рослинний візерунок червоного, синього та чорного кольорів. Часто під візерунком, що символізував дерево життя, була горизонтальна смуга вздовж тканини. На Поліссі переважають червоні та чорні кольори. На Поділлі були традиційними геометричні та геометризовані рушники з малюнками жіночих фігурок, пташок, тварин.. Малюнок укладався паралельними смугами, горизонтальними, вертикальними, скісними, однією розеткою або вазоном. Волинські рушники оздоблювались однією горизонтальною смугою геометричного орнаменту, виконаного нанизуванням, хрестиком. Узори на рушниках – то давні забути символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людські фігурки – знак берегині, богині хатнього вогнища.
1-Б. Для Галичини, Буковини та Закарпаття характерний геометричний орнамент з яскравими барвами червоного, зеленого, жовтого кольорів.
Найбільш типовий орнамент вишиття Гуцульщини – дрібний геометричний, в якому поєднані різні мотиви, ромби, квадрати. Гуцульські вишивки виконані в основному низинкою, хрестиком, настилом, циркою. Гуцульська вишивка багата на кольори: основний – червоний, додаткові – жовтий і зелений. Відомі назви гуцульських узорів : купчасті різки, саметові, веснові, звіздові, варварки, волові очі, волошки, павені, макові, лабаті, перлові. Тлумачення кожного узору вишиванок є особистим. Зазвичай, орнамент виробу відображав місцеві особливості та виступав як оберіг для свого власника
2-А. Рушник характеризував працьовитість, майстерність та охайність господині . Гарно оздоблений рушник завжди висів на кілочку в кожній хаті. Таким рушником( утирачем) витирали руки, він завжди був напоготові, щоб подати гостеві, якого запрошували до столу. Окремими рушниками накривали хлібину, діжу з тістом, спечені паляниці, з рушником ходили доїти корову, рушником витирали посуд. Мати навчала дочку: « Тримай хату, як у віночку, і рушничок на кілочку!» даючи рушник-утирач гостеві, господиня на знак пошани до гостя клала йому рушник на плече або на груди, промовляючи: «Вода холоднесенька, гостечку вмийся, рушничок чистесенький, гостечку, втрися!»
2-Б. Рушниками, вишитими яскравими кольорами, прикрашали хату на свято. Стіл застелявся вишитим рушником – обрусом. На нього клали запашну паляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще веселішою. Коли ж у родині наставала лиха година, ставало сумно або траплялось лихо, у хаті вивішували рушники, вишиті червоними і чорними кольорами, бо червоний колір означав любов, а чорний біль та тугу. Рушниками прикрашали вікна, двері, покуть – це обереги від усього злого, що може зайти в дім.
5-А. Широкою є сфера використання рушників. Святковий рушник дарувався породіллі, коли приходили вшановувати матір та новонароджену дитину. Звався цей рушник – завивач. Розв’язуючи його, гість промовляв:
Радуйся, земле, радій, родино,
Радуйся з нами, нова дитино,
В тебе доволі ласки і дива,
Хай не цурається доля щаслива.
Рушник долі або уповивач – це перший рушник людини, яка приходить у світ. Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко щоб сильним і мужнім зростав синок. Для дівчинки – червону калину, щоб розцвітала краса донечки калиною і доля її щасливою була. Загортаючи в нього новонародженого, баба – повитуха промовляла:
Вповиваю тя, дитятко, в рушничок біленький,
Щоб великим виростало, щоб було і здоровеньким.
Щоби лихо тя минало, щастя огортало,
Щоб мале твоє сердечко та й смутку не знало.
А червоним вповиванком зав’яжу міцненько,
Щоб від тебе радість мали і батько, і ненька.
Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитинну і в церкву хрестити. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним проводжали її в останню путь.
5-Б. Найкраще в Україні збереглася церемонія з рушниками у весільному обряді. Рушники подавали старостам, коли йшли сватати дівчину, ним прикрашали гільце-деревце на дівич-вечорі, на рушник ставали молоді, коли їх благословляли батьки. Під час оформлення шлюбу та церковного вінчання молодим в’яжуть руки рушником. Щоб жили дружно вік у парі! У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними хизувалися, показували гостям. Кращі узори запозичувались і передавались з покоління в покоління. Дати рушник сватам означало, що дівчина дала згоду вийти заміж :
А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок.
Біжите, внесете та боярів прикрасите.
Рушники були і звичаєві. Наприклад, коли закладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завжди клали хліб на рушнику – «щоб хата була багатою». А коли зводили стіни домівки и сволок, на ньому також обов’язково вішали рушник. Майстрам, які виконували роботи по будівництву хати, на завершення «мили руки» : давали калач, вино та рушник. Як багато промовляє до нас слово рушник! Ми не помилимось, коли назвемо рушник нашою святинею.
4-А. Щоб виготовити рушник, потрібно було довго й тяжко працювати. Спочатку слід зорати поле, посіяти льон або коноплю. Потім прополоти, зібрати його в снопи або послати по полю чи замочити у воді в копанці на місяць і більше. Коли льон вимокне, його сушили в сушарці. Потім його потрібно було перебрати, поки волокно не відділиться від стеблини (костри). Готове волокно м’яли босими ногами доти, поки воно не стане м’яке, як вата. Тільки тоді його пряли на тоненькі нитки, а вже з ниток ткали полотно.
6 -А .
1. Вишитий рушник – символ народу, святиня, тож і ставитись до нього слід як до святині.
2. Вишитий рушник – це прикраса оселі. Чим більше рушників, тим ошатніша світлиця.
3. Вишитий рушник – це символ, який з побуту українців перейшов в літературну творчість, пісенну творчість…
4-Б. Готове полотно розрізали на шматки по 5 метрів і більше. Сурове полотно відбілювали. Для цього треба було кілька разів мочити його у воді і сушити на сонці доти, доки воно не стане білим. Вибілене полотно розрізали на рушники різної довжини за призначенням. Рушники, якими прикрашали хату, дарували породіллі, пов’язували старостів під час сватання, робили із тонкого, гарно вибіленого полотна. Коли ткали таке полотно. То чоловікам було заборонено заходити до хати. А починали ткати його тільки в жіночі дні: середу, п’ятницю, суботу.
6- Б.
1. Вишитий рушник – це оберіг роду і народу. Недаремно його використовують у народних звичаєвих обрядах.
2. Допоки будуть вишиватись рушники, доти і житиме пам’ять народна. Слід знати імена вишивальниць свого краю, перебирати їхній досвід.
3. Вишитий рушник увійшов до мистецької скарбниці України, цьому символу присвячені пісні, поезії. Отже, його поняття виходить за рамки вузького домашнього вжитку.
Вірші-додатки
1. Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар – червону,
Із пасма ночі та із смутку – чорну…
П’ять ниточок на голку, п’ять під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею,
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’ю із хмелю радощі зелені ,
Бо вірю я у вишивання нені,
Хто сам малюнок долі вибирає,
Той пустоцвіту у житті не має (Д.Павличко).
Акровірш
Рушничок вишивала дівчина,
Уплітала життєву доріжку,
Шепотіла молитву до Бога…
Неньці – батькові низько клонилась
Коли шлюбною йшла від порога…
Вірші-додатки
2. Рушники вишивані у моді.
Чи ви чули таке, чи ні?
Ох ця мода зрідні погоді,
Що міняється день при дні.
Вишиває матуся узори
На озонованому полотні.
Задивились на неї зорі,
В голубім зупинившись вікні.
І неначе світлішає в хаті,
І неначе немає журби,
І летять ніби в небі крилаті
Миру вісники голуби.
В’ється нитка червона, зелена –
Чудодійна у мами рука.
Вся земля як ота наречена
На краєчок стає рушника (Б.Пілат).
Сенкан
Рушник,
Вишиваний , святковий, врочистий
Допомагає, прикрашає, пам’ятає
В серці спогадом щирим іскриться
Оберіг
